Перемога на характері: «Сокіл» проходить далі, вшановуючи героя

Перша гра 1/8 фіналу Кубка Київщини 2025/2026 між СФК «Сокіл» та ФК «КНУБА» завершилася нічиєю, тож перед матчем-відповіддю жодна команда не мала переваги. Всі розуміли: вирішальна зустріч стане грою характерів. У кубкових матчах ціна помилки завжди надвисока, а результат часто вирішує один єдиний епізод.

Як і перший поєдинок, матч-відповідь вийшов рівним, напруженим і тактичним. Обидві команди діяли зібрано та організовано, не дозволяючи одна одній створити бодай одного по-справжньому небезпечного моменту. Перший тайм минув без голів, і на перерву суперники пішли за нульового рахунку.

У другому таймі «Сокіл» посилив тиск і вивів на поле свіжі сили. Наполегливість дала результат.
На 75-й хвилині Володимир Маніленко відгукнувся на подачу Ємельянова, першим дістався до м’яча й буквально «заніс» його у ворота повз голкіпера.
А вже за п’ять хвилин Васильєв подвоїв рахунок розкішним ударом у дальню «дев’ятку» після передачі Дяченка – гол справжньої краси, який поставив крапку у матчі.

У захисті «Сокіл» протягом всього матчу діяв надійно та самовіддано до останніх секунд, і підсумком став перший «сухий» матч у поточному сезоні. Перемога 2:0 – перемога на характері. «КНУБА» завершує свій кубковий шлях, а «Сокіл» упевнено крокує до чвертьфіналу, ще раз довівши: сила – у Михайлівці-Рубежівці.

Але цей матч запам’ятався не лише футболом.

Всі хто уважно слідкує за «Соколом» знають, що ми не часто говоримо в публічному просторі про війну, про втрати, про допомогу нашим захисникам. Є речі, які робляться мовчки. Є почуття, які не завжди можна передати словами. Але це не означає, що ми хоча б на мить забуваємо, якою ціною нам дається можливість тренуватися, грати у футбол і просто жити. Завдяки чиїй мужності та самопожертві ми можемо продовжувати свою справу. Про тих, хто щодня віддає своє життя на фронті.

Нещодавно наша громада зазнала чергової втрати: загинув військовослужбовець з Михайлівки-Рубежівки – Бодя Крепкий. Бодя був молодим хлопцем, який мав свої мрії, свої плани, свою дорогу. Він був чоловіком, батьком, сином і другом. Він був людиною, яка щиро любила життя. Його усмішка, його жарти, його присутність назавжди залишаться у пам’яті тих, хто його знав. І водночас – він став символом тієї ціни, яку сплачує наша громада за можливість жити, виховувати дітей, грати у футбол.

Перед суботнім кубковим матчем команда СФК «Сокіл» вшанувала його пам’ять. Ми вийшли на поле з прапором, на якому було зображення Боді. Це свідчення того, що ми пам’ятаємо. Пам’ятаємо не лише словами, а серцем. Момент тиші, в якому злилися скорбота, вдячність і надія.

Футбол – найпопулярніша гра у світі, гра, що об’єднує мільйони. Але для нас – це більше, ніж гра. Це місце, де люди знаходять віддушину, де діти отримують радість, а дорослі – віру в те, що життя продовжується. Своєю грою на полі і своєю діяльністю поза ним, ми намагаємося створювати острівець душевного спокою, де можна хоча б на мить забути про біль, втрати та труднощі сьогодення. Особливо це важливо для дітей, які приходять на матчі та тренування. Вони повинні бачити посмішки, чути радість і відчувати, що майбутнє належить їм. І це майбутнє буде щасливим та безпечним.

Саме тому ми рідко говоримо про війну. Але є моменти, коли не можна мовчати. Коли обов’язок пам’яті сильніший за будь-що. І це саме такий момент.

Ми завжди будемо пам’ятати Бодю Крепкого. Його ім’я залишиться в історії нашої громади, у серцях рідних і близьких, у пам’яті всіх, хто знав його особисто чи хоча б чув про нього. Пам’ять про нього тепер – частина нашої спільної історії.