Фаворитами протистояння майже всі фахівці районного футболу називали «Сокіл». По-перше, команда Олега Самченка здавна вважалася спеціалістами по кубковим двобоям, по-друге, кадровий потенціал дозволяв «соколятам» активно запроваджувати ротацію складу протягом матчу (на лаві запасних перебувало аж 11 гравців), по-третє, рубежівці наразі старші за рангом – вони є старожилами вищої ліги Київщини, в той час як ЦСКА лише планує вийти на цей рівень у поточному сезоні. Крім того, не змогли допомогти «армійцям» у цьому матчі ключові гравці Аждер, Применко, Петрук, Дяченко, Гурин. Початок гри не віщував команді Андрія Мішка нічого хорошого. «Сокіл» включив колективний пресинг та впевнено заволодів ігровою ініціативою. І забив такий потрібний швидкий гол. Іваненко нерозсудливо підштовхнув у кутку власного карного майданчика досвідченого Фурсенка, який витиснув з цього моменту максимальну користь для своєї команди. Дещо кумедний фол, але Антон Кандела, «містер одинадцятиметровий» нашого району (за моїми підрахунками цей рефері із Севєродонецька ставить в середньому 1,1 пенальті за гру, що є надзвичайно високим показником), зустрівшись поглядом з асистентом Володимиром Остапюком, вказав на позначку. До м’яча підійшов Владислав Коба і не залишив шансів голкіперу ЦСКА Гонтару. До кінця першого тайму Олександр кілька разів просто виручив свою команду, відбивши важкі удари від того ж Коби, Мельничука, Гиди, Александровського. Натомість, в армійців попереду нічого не виходило. Фурсенко, Дишкант та Александровський уважно стежили за кращим бомбардиром турніру Віслевським, а фланги у ЦСКА в першому таймі не працювали, як потрібно.
На другий тайм тренер «Сокола» кардинально оновив склад, зробивши 5 замін. Можливо, це була помилка. Не всі гравці запасу потрапили, як слід, у гру. Цим одразу скористався суперник, який розпочав другу половину значно активніше. Особливо ефективно у армійців почав діяти лівий фланг атаки, де продуктивно заграв Федорчук. Біля воріт Дмитра Яковенка стало гаряче. І врешті один із стандартів приніс успіх ЦСКА. Той же Федорчук подав кутовий, невпевнено зіграли захисники та воротар «Сокола», м’яч відскочив до Ігоря Зосимця, і той першим же дотиком після появи на заміну вразив ворота суперника з близької відстані – 1:1! В повітрі запахло смаженим. Включилися фанати обох команд, які відчули «запах фіналу». Остання третина матчу проходила у нервовій емоційній боротьбі з обопільними шансами, проте, значно більше нагод забити переможний гол було у «Сокола». Мали відмінні моменти активний Васильєв, Александровський, Мельничук, Гаркуша, Самотуга, але гравці «Сокола» просто не влучали у ворота, а якщо влучали, то виручав голкіпер Гонтар або під м’яч кидалися самовіддані армійці. Крайній шанс забити мав нев’янучий Пустовіт – його вихід на поле нагадував «останній доказ королів» - але удар головою Олександра пройшов вище воріт. Таким чином суперники дотягнули до серії післяматчевих пенальті, а це, як відомо, лотерея, в якій часто щастить андердогам. Не зіграла ще одна козирна карта від Олега Самченка, який на останніх хвилинах випустив запасного голкіпера Байдюка – саме під серію пенальті, але армійці били настільки точно і потужно, що шансів у Олександра врятувати свою команду були надто незначними. В той же час перший же удар від гравця «Сокола» Гаркуші в красивому стилі парирував Гонтар. Цей момент і став вирішальним – ЦСКА у фіналі Меморіалу Чанових.
